Цікавинки творчі

Притча про красу і душу

Незламані крила

 

-Годі! Ну вже зупинись!

Вороне лютий, злети десь у вись!

-Не зараз, бо є ще робота,

До крові і сліз у мене охота.

-Поглянь, що зробив!

Ти крила зломив

Мої, що все берегли

Вкраїну від горя й біди.

-Не ситий ще я

Й не твоя біда,

Що миру нема

Й вогненна стріла

Вражає і ранить

Вкраїнські серця.

-Ти серця не маєш

І не відчуваєш

Той біль і той страх,

Страждання і муки, і жах.

-Та цим я живу,

Я хочу війну.

А знаєш, як я підживився,

Коли із «сотні» я крові напився.

А те, що на Сході –

Для мене у моді.

Ну все, я лечу!

Роботи немало, спішу!

-Зламали й болить у мене крило.

Пекуча та рана, та це ще не всьо.

Я інше розправлю і ним я змахну.

Я вірю, я знаю: відверну біду.

А ворон? Що ж він згубив?

Та це ж амулет, що на шиї носив.

Ану я погляну! Цікаве є що?

Та ось таємниця, а он воно що!

Якісь лиш три слова

Всьому допомога…

Любов, Господь і Віра!

Зника пітьма десь сіра.

І плач затих, лунає сміх

І радість є в очах усіх.

Ця мить- Богом дана година,

Бо вільною стала рідна Вкраїна.

Бо волі її вовік не скувати,

Як крила у птиці нічим не зламати!